Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [77]
Пошук
Друзі сайту
завантаження...
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

“Одного лише взуття ми викопали три КамАЗи”

"Одного лише взуття ми викопали три КамАЗи”

Сергій Воронов, який очолює Департамент підводної спадщини Інституту археології НАН України, відомий в Україні передусім своїми «водними» проектами. Це він був ініціатором переходів на копії давньоруської лодії "із варяг у греки” та Великим шовковим шляхом, здійснених командою однодумців років із десять тому.

В останні ж роки пан Сергій займався пошуком об’єктів підводної спадщини в Чорному морі, зокрема легендарного британського фрегата «Чорний принц», що начебто пішов під воду з величезними скарбами, та санітарного судна "Армєнія”, на якому в роки Другої світової потонуло близько 7 тисяч пасажирів і членів команди.

Але цьогоріч Сергій Воронов перекваліфікувався на «сухопутного» археолога й узяв участь в українсько–польській експедиції, що працювала на розкопках у Биківні.

«Вони не збиралися помирати»
 

— Пане Сергію, як сталося, що ви були залучені до розкопок у заповіднику «Биківнянські могили»?

— Наш департамент хоч і опікується передовсім підводною спадщиною, але саме він централізовано займається в Україні епохою Другої світової війни. Тому коли постало питання про залучення до цієї експедиції українських фахівців, Мінікультури рекомендувало нас. Справді, довелося здійснювати дещо нетипову для нас роботу. Але з польського боку теж працювали… підводні археологи.

Польськими науковцями керував Анджей Кола, професор Університету ім. Миколи Коперника з міста Торунь, який також є відомим археологом–підводником. І ми з ним раніше не раз зустрічалися в морях і океанах. У себе на батьківщині він є одним із фахівців, які працюють у місцях захоронень репресованих або загиблих у роки Другої світової війни. Тепер нам разом довелося попрацювати на суші.

— Цю експедицію ініціювала польська сторона?

—Так. Ще в середині 90–х років минулого століття, на хвилі масового розсекречення таємних документів радянських спецслужб, було оприлюднено список особистих «кримінальних» справ 3435 поляків. Усіх їх таємно стратили у в’язницях Київщини, Харківщини та Херсонщини, а останки були закопані, зокрема й на території Биківнянського лісу. В попередні роки поляки вже шукали сліди своїх співвітчизників у Биківні. У квітні–травні цього року ми разом продовжували цю роботу. За три місяці здійснили більше ста розкопів місць захоронень.

— На місці такого злочину, напевно, нелегко було працювати?

— Досі мені не доводилося мати справу з такою кількістю людських останків. Тож побачене справді вражало — і трагізмом, і розмахом цього маховика смерті. Нам відкривалися жахливі речі. У більшості виявлених нами черепів є вхідні й вихідні отвори — сліди від куль. А знайдені речі — зубні щітки, гребінці, посуд — свідчать про те, що люди не збиралися помирати.

Вони до останнього вірили, що це прикра помилка, органи розберуться, і вони повернуться додому. А дехто й здогадувався, що на нього чекає. Наприклад, ми виявили велику кількість пляшок iз горілкою: люди, мабуть, сподівалися, що в ту, останню, хвилину бодай у такий спосіб зможуть утекти від жахливої реальності. Але й це їм не вдалося — пляшки здебільшого навіть не відкорковані.

Нам часто траплялися гільзи, кулі, які використовували під час розстрілів. І якщо раніше існувала думка, що сюди привозили вже розстріляних у підвалах НКВС людей для захоронення, то зараз стає цілком очевидним, що тут здійснювали і самі розстріли.

І винятковий випадок — ми знайшли знаряддя вбивств. Це німецька гвинтівка «Маузер» зразка 1898 року. Припускаю, що вона вже настільки була «змучена» своєю страшною «роботою», що в якусь мить заклинила або якийсь механізм відмовив, тож її просто викинули в могилу з тілами. Зараз ця гвинтівка на консервації.

А взуття ми викопали аж три КамАЗи! На відміну від одягу, воно краще зберігається в землі. Там є багато жіночого взуття, траплялося й дитяче. Для здорової психіки це вражаюча картина…

— Отже, серед розстріляних могли бути й діти?

— Цього я не беруся стверджувати, але за деякими характеристиками останків можу сказати, що там полягло багато молодих людей.

Додам, що під ніж системи потрапляла здебільшого інтелігенція. Про це свідчать знайдені речі. Ті ж зубні щітки, окуляри — на селах у ті часи це були не дуже поширені предмети. Ми були здивовані, коли поряд із захороненнями цивільних осіб виявили «братську могилу» співробітників НКВС. Тобто паралельно органи «зачищали» й свої ряди. Наприклад, виявили кришечку від годинника, на якій зберігся напис: співробітнику НКВС такому–то за успішну роботу під час колективізації. Зараз робимо запити, шукаємо сліди того енкаведиста.

«Це має бути пам’ятник спільному горю»

— Чи вдалося відкопати ще якісь знахідки, які дозволять ідентифікувати розстріляних?

— Безперечно. Наприклад, знайшли жетон польського поліцейського. На ньому є номер, ім’я, місто. Це саме та річ, про яку з упевненістю можна сказати, що вона дійсно належала поляку. Бо про інші речі я б так не сказав. Хоча поляки, які з нами працювали, вважають так: якщо в могилі знайдено бодай одну річ, яка має польське походження, то всі двадцять там похованих людей — це поляки.

Ми ж вважаємо, що це досить сумнівне твердження. Адже до спільних могил кидали тіла й українців, і росіян, і поляків, і людей інших національностей. В одному похованні може справді бути кілька поляків, а може, й один. Загалом ми виявили останки 2072 осіб та 2792 предмети, які їм належали. Із цих речей 760 предметів дійсно мають відношення до громадян Польщі.

Це, наприклад, обручки з гравіюванням польською мовою, натільні хрестики й іконки–медальйони з польськими написами, окуляри, люльки, мундштуки, на яких залишилися дарчі написи і навіть адреси підприємств–виробників. Але треба розуміти, що, наприклад, ґудзики — ціла їх жменя — можуть бути з одного мундира, монети теж можуть бути з одного гаманця.

Тому тут не йдеться про таку велику кількість розстріляних поляків, як, скажімо, в Катині. Насамперед — це місце захоронення все–таки репресованих українців та представників інших національностей, які мешкали в Україні.

— Яка подальша доля знахідок? Частину їх буде передано польській стороні?

— Ні, за чинним законодавством, це спадщина України і вона має залишитися на нашій території. Ми повинні все це передати заповіднику «Биківнянські могили». Але на сьогодні він не має відповідного приміщення, не має фондів. Тому було б розумно здійснювати якісь кроки щодо створення відповідного музейного комплексу, де були б відповідні умови для зберігання виявлених нами артефактів.

Зараз ці знахідки перебувають у фондосховищі нашого департаменту. Ми приступаємо до їх консервації, а потім — до реставрації. Адже в грудні за допомогою Інституту Президента Віктора Ющенка «Стратегічні ініціативи» ми хочемо влаштувати виставку в «Мистецькому арсеналі». Сам Віктор Андрійович активно підключився до цієї роботи. Сподіваюся, спільними зусиллями ми покажемо весь жах Биківнянської трагедії.

— Я чула, що поляки хочуть спорудити на місці розкопок меморіал?

— Так, хочуть. І зараз за участю Міністерства культури активно триває напрацювання допроектних пропозицій — як це має виглядати. Але це не повинен бути меморіал, присвячений тільки полякам.

— Але ж вони саме цього хочуть?

— Так, вони хочуть увічнити саме своїх земляків. Але повірте мені як археологу — кісточки поляків нічим не відрізняються від кісток українців чи людей інших національностей, які знайшли свій останній спочинок у Биківні. Тому вважаю, що це має бути пам’ятник спільному горю, який стане нам усім нагадуванням про страшні злочини тоталітарного режиму 1937—1941 років.

У нас же попереду роботи — на кілька років. Усе знайдене потребує детального дослідження. Нашими колегами взято зразки ДНК, можливо, таким шляхом ми знайдемо рідних і близьких жертв. Важливо знати конкретні імена людей, щоб викарбувати їх на кам’яних стелах майбутнього меморіалу. Щоб ці прізвища залишилися у віках, а люди не згинули безіменними.

Брудна совість «чорних» археологів

— Робота в Биківні була дуже важкою. І головна проблема полягає в тому, що те місце до нас уже активно розкопували. Як «чорні», так і «офіційні» археологи. Кажу «офіційні» в лапках, бо відчувається, що працювали не професіонали, не науковці. Але найбільшої шкоди похованням завдали «чорні» копачі. Поховання ними давно перекопані–перериті.

Ми втратили реальний стан цих поховань, безумовно втратили й багато цінних речей, які мали при собі люди на момент загибелі. На них могли бути якісь дарчі надписи (в ті часи це було поширено), які дозволили б ідентифікувати багатьох розстріляних. Також часто–густо ми знаходили людські останки, але без черепів — теж робота «чорних» археологів, які полювали за золотими коронками.

Ліна КУШНІР

"Україна молода”

Категорія: Мої статті | Додав: vik (18.10.2011)
Переглядів: 277 | Теги: “Одного лише взуття ми викопали три | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: