Полтавщина стала Катинню Молдови…

Минуле відкриває страшні таємниці. Цього разу  трагедія  заарештованих глав сімей «ворогів радянської влади», вивезених у червні 1941 року з приєднаних до СРСР Буковини, Бессарабії, Молдавської СРСР. Вже можна стверджувати, що невеликий райцентр Козельщина на Полтавщині, може претендувати на сумний символ для молдавського народу.

-Ми вийшли на Козельщанський табір НКВС випадково, - розповідає історик, член редколегії журналу «Музеї України» Володимир Бровко, - Спершу досліджували історію відомих чудотворних ікон у Путивлі і Козельщині, і виявили, що у місцевих монастирях знаходилися концтабори! Утримували польських полонених. Потім підняли документи про масові депортації антирадянських елементів у країнах Балтії, Молдавській ССР у червні 1941 року, і зрозуміли, що за кілька днів до початку війни, у Путивльський табір привезли 6000 прибалтів і 3000 молдаван, а у Козельщанський табір направили 5000 молдаван! Враховуючи той факт, що Румунія оголосила війну СРСР, та і країни Балтії підтримали Гітлера, очікувати помилування в’язням не доводилося… Хаос, що розпочався після стрімкого наступу німців, паніка, нестача вагонів для евакуації, бомбардування, підштовхнули сталінську верхівку до прийняття страшного рішення про знищення прибалтів і молдаван як ймовірних пособників нацистів. Ми підозрюємо, що у липні-серпні 1941 року, відбулися масові розстріли у Путивльському і Козельщанському таборах, всі документи було спалено, братські могили замасковано. КДБ щільно опікав подібні місця аж до 1941 року…

-На жаль, доводиться оперувати лише розсекреченими та опублікованими у рамках «Катинської справи» документами! – говорить редактор часопису «Музеї України», координатор Фонду пошуку «Путивльський концтабір» Віктор Тригуб, - Зрозуміло, знайти прямі накази про конкретні розстріли не вдалося. Є великий масив і досі секретних документів в архівах Росії. І розпочатий поляками процес у Європейському суді проти Росії, аж ніяк не сприяє відкритості росіян, від якої потерпають прибалти і молдавани! Зрозуміло, нині потрібно знайти незаперечні докази розстрілів – свідків, братські могили, провести ексгумацію, порушити кримінальну справу, провести експертизу… Сподіваємося на підтримку місцевих органів влади!

-Товариство «Меморіал» підтримує розслідування команди журналу «Музеї України»! – заявив голова КМО «Меморіал» Роман Круцик, - Ми уважно відслідковуємо ситуацію, і впевнений, доведемо справу до логічного завершення, отримати незаперечні докази.

На цей момент, журналісти підтримують контакти з керівництвом Посольств країн Балтії, Молдови. Про ймовірні місця утримання і позасудових страт громадян цих країн поінформовані уряди. Відбулися бесіди з представниками Сумської і Полтавської ОДА, районними адміністраціями. Про розслідування написала місцева преса.

Приєдналися і історики та краєзнавці, які теж надають цінну інформацію.

Колеги з газети «Козельщанські вісті» порекомендували краєзнавця, вчителя Бреусівської школи Григорія Дмитровича Сердюка, який є співавтором книги «Перлина Козельщини» разом з істориком-архівістом Вірою Жук з Полтави.

Ми попросили Григорія Дмитровича опитати старожилів, підняти спогади.

Щойно відбулася розмова з краєзнавцем. Він зацитував абзац з власної книги про опис Козельщанського концтабору, де згадуються арештовані з Молдавії, Буковини, Бессарабії, Західної України та привезених у перші дні війни… поляках! Вони дуже несподівано кудись зникли. Хоча ні вагонів, ні автотранспорту не було! Після них монастир зайняли червоноармійці… Як ми зрозуміли, в таборі були і українці…

Тепер слід уточнити і співставити дати.

-Дуже швидко і повністю безслідно розстріляти 5000 людей неможливо! – переконує Володимир Бровко, який раніше працював у Генеральній прокуратурі України, - Якщо арештованих вивезли до Сибіру, повинні бути спогади, документи, накази. Але, документи відсутні. Транспорту не було. П`ятитисячна піша колона не могла відійти далеко.  Все-одно опинилася б у німецькому оточенні. Конвой на такі випадки мав чіткі інструкції – розстріл. Скоріш за все десь на околицях Козельщини, в якомусь урочищі, лісі повинні бути замасковані могили арештованих. Концтабір був аж занадто великим. Працював довго. Треба організовувати пошуки поховань. Лише тоді про факт позасудових страт можна говорити юридичною мовою.

Редактор Віктор Тригуб здивований тим, як НКВС-КДБ вмів зберігати таємниці! Попри колосальні зусилля міжнародної спільноти, жертв терору, свідків, істориків, правда просочується буквально краплинами. Лише недавно вдалося довести злочини на Західній Україні, в Катині, Биківні, а трагедія Путивльського та Козельщанського таборів ще чекає дослідження. Хоча, вже нині можна стверджувати, що Сумщина та Полтавщина стали для народів Естонії, Литви, Латвії, Молдови страшним аналогом Катині.

-Це розслідування треба провести на офіційному рівні, отримати докази, - розмірковує Володимир Бровко, - Встановити обеліск у монастирі або на місцях масових поховань. Сподіваємося, що у Козельщину приїдуть вищі посадові особи як України, так і Польщі, Молдови, вшанують пам'ять безвинних жертв сусідніх народів. Ми, з свого боку, будемо сприяти у встановленні істини.

Розслідування продовжується. Просимо відгукнутися свідків, людей, які мають якусь інформацію…

Наталка Іванченко, прес-служба журналу «Музеї України»