Експедиція в концтабір НКВС Наймасштабніше міжнародне розслідування року вийшло на фінішну пряму. Стартує спільна експедиція журналу "Музеї України" за підтримки кількох структур. Маючи потужні глибинні сканери, ми плануємо дослідити кілька квадратів поблизу монастиря, де у 1939-41 роках діяв один з восьми концтаборів для військовополонених НКВС СРСР. За нашими припущеннями, там є замасковані братські могили, де поховано кілька тисяч польських військовополонених, репресовані молдавани, українці, прибалти... Всього десь 5-6 тисяч осіб... Цей напружений детектив триває вже кілька тижнів. Початок розслідуванню дав дослідник-ентузіаст Володимир Петрович Бровко, що раніше працював у Генпрокуратурі України. Саме він звернув увагу на дивне замовчування позасудових розстрілів у трьох таборах для військовополонених після червня 1941 року. Мова йде про Путивльський, Старобільський, Козельщинський табори. Журнал "Музеї України", який давно відслідковує ситуацію з розстрілами у Биківні, теж долучився до пошуків. Дуже швидко ми зрозуміли, що у 1989 році, КДБ СРСР розробив масштабну операцію прикриття злочинів часів Сталіна, зосередивши увагу громадськості виключно на розстрілах польських офіцерів у Катині. Про страти поляків в інших таборах для військовополонених, три з яких діяли в УРСР, старанно мовчали. Не дуже люблять згадувати масові депортації ворогів народу з Бесарабії, Буковини, Молдови, Литви, Латвії, Естонії у червні 1941 року. Сліди заарештованих губляться у Козельщині, Путивлі, Старобільську. 15000 чоловіків просто зникли! Враховуючи те, що Путивльський і Козельщинський табори у серпні 1941 року, опинилися на вістрі німецьких ударів, а ніяких документів про евакуацію арештованих знайти не вдалося, ми зрозуміли, що відбулися масові позасудові розстріли фактично безневинних людей. Залучивши ентузіастів-краєзнавців, місцеву пресу, досить швидко ми вирахували потенційні місця замаскованих братських могил. Буквально у 400 метрах від монастирських мурів, де утримували полонених. Слід сказати, що учасники розслідування швидко відчули реальну протидію з сторони членів і керівництва Компартії України, проросійських організацій. Проти нас розгорнули цілу кампанію у мережі. Не вдалося пробитися і в російські державні архіви - після початку судового процесу у Європі, ініційованого Польщею, вимоги компенсації, офіційний Кремль все засекретив... Редакція журналу "Музеї України" звернулася до президентів шести постраждалих країн, провели зустрічі з Послом Литви, керівництвом посольств Молдови, Румунії, Естонії, Польщі, Латвії. Було направлено листа Президенту України В.Ф.Януковичу, на який ми так і не отримали відповіді... У телефонному режимі було проведено переговори з представниками Козельщинської і Путивльської РДА. Знайшли порозуміння. Місцевій владі вигідно, аби їх райони отримали статус міжнародного меморіального центру. Це і візити президентського рівня, а значить додаткові кошти на інфраструктуру... Але, залишалося головне завдання - отримати юридичні докази масових розстрілів. Знайти замасковані братські могили. Мені, як старому учаснику пошукового руху, президенту Музею слідопитів, спершу здавалося, що з залученням якогось пошукового загону труднощів не буде. Тут і виникли проблеми. Не у всіх є глибинні металодетектори. Ті, у кого вони є, почали вимагати якихось фантастичних гонорарів. Ніякого ж фінансування ми не маємо! Дехто відмовився з ідеологічних переконань - прихильники комуністичної ідеї. Звучали і погрози... Нарешті склад експедиції сформовано. Вирушаємо. Ніяких подробиць та імен, назви концтабору не повідомляємо зумисне. Не хочемо проблем і провокацій. Якщо там дійсно є такі масштабні поховання - сподіваємося знайти їх відразу. До того ж, скористалися пропозицією трьох потужних біоенергетиків, які будуть теж коригувати пошук. Вдячні керівникам місцевих органів влади за сприяння! Це все, що можна повідомити на цей момент. Коли більшість читачів, у теплому офісі чи вдома на дивані будуть переглядати це повідомлення, члени експедиції перебуватимуть у закинутих балках на свіжому грудневому вітрі, тягаючи масивний сканер, роблячи контрольні шурфи. Обіцяю чесно повідомити про результати, якими б вони не були. Ніяких ідеологічних мотивів ми не переслідуємо. Головне - історична правда. Були розстріли чи ні? Є масові поховання, чи нема. Якщо знайдемо поховання, звернемося до прокуратури з проханням провести повноцінне розслідування. І вже за його висновками - про достойне увічнення жертв. Але, до того ще далеко. Їдемо на першу розвідку. Передчуття пригоди гріє кров. Можливо, такі моменти і є кращими у житті. Тепер все залежить лише від нас. Сподіваємося на підтримку колег-журналістів! Можливо, будуть і сюжети на провідних телеканалах. Чекайте репортажів! Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", член експедиції до концтабору НКВС
