Cекретні табори НКВС для військовополонених
Після
таємного розділу Східної Європи між гітлерівською Німеччиною і
сталінським СРСР, почалася військова фаза приєднання нових земель. В
результаті, в радянський полон потрапили десятки тисяч польських
військовополонених. Спеціально для їх утримання було створено Управління
НКВС з кількох таборів для військовополонених. Три з них -
Путивльський, Козельщинський та Старобільський знаходилися в УРСР.
Сумській, Полтавській та Луганській областях.
Аби не
відволікатися на будівництво, під концтабори виділили територію і
будівлі трьох монастирів. Кожен з них міг вміщати до 10000 бранців. У
березні 1940 року, керівництво СРСР вирішило кардинально "зачистити"
табори, розстрілявши кілька тисяч поляків. Ця трагедія отримала назву
"Катинські розстріли". Після багаторічних зусиль, польським патріотам
вдалося довести факт позасудових страт полоненних. В Катині споруджено
монумент, трагедія визнана на міжнародному рівні. Пізніше відкрилися
факти розстрілів у Биківні, в Старобільську...
А Козельщинський і
Путивльський табори залишилися поза зоною уваги істориків. Комуністи
переконують, що Сталін взагалі нікого не знищував, переводячи стрілки на
фашистів...
У
2011 році, колишній співробітник Генпрокуратури України Володимир
Бровко, захопившись історією, досліджував минуле найбільших монастирів,
наштохнувшись на факт діяльності невідомих громадськості таборів. Почав
вивчати тему. Дуже швидко переконався, що в Путивлі та Козельщині теж
відбувалися розстріли поляків, десь є замасковані братські могили.
На цьому етапі, до пошуків приєдналася команда журналу "Музеї України".
Заглибившись
у доступні документи, ми зрозуміли, що у червні 1941 року, до
Козельщини та Путивля привезли 4676 арештованих глав сімейств з Молдови!
Відразу почалася війна. Ніяких документів про їх евакуацію знайти не
вдалося. А люди зникли. Ми підозрюємо найгірше. Козельщина і Путивль
стали Катинню Молдови і Румунії. Адже, Румунія оголосила СРСР війну
спільно з Гітлером... Молдавани відразу отримали статус потенційних
"Изменников Родины". Журнал "Музеї України" організував пошукову
експедицію до смт Козельщина. Вдячні керівництву РДА, селищної Ради за
сприяння!
Опитали
старожилів. Зрозуміли, що розстріли як поляків, так і молдаван
відбувалися у старому глинищі пана Ситника. Перед відходом Червоної
Армії, стіни підірвали. Треба продовжити спеціалізовані пошуки, що
нашому часопису не під силу.
У Путивльський табір теж доставили ешелон молдаван 19 червня 1941 року. Доля теж невідома.
Крім
того, ми підозрюємо, що у Путивлі перебувало 6000 арештантів з Литви,
Естонії, Латвії. Прямих документів не знайшли, крім цього: 1941 г. июля 28, Москва. — Сопроводительное
письмо П.К. Сопруненко к заявлению генерала В. Пшездецкого, направленное вместе
с заявлением В.Н. Меркулову
№ 25/7387
Сов. секретно
Заместителю народного комиссара внутренних
дел Союза ССР
комиссару государственной безопасности 3-го
ранга тов. Меркулову В марте м[еся]це 1941 г. были переведены из
Москвы (объекта Малаховка и Бутырской тюрьмы) в Путивльский лагерь НКВД 21 офицер
быв. польской армии, среди которых находятся: генерал бригады Пржездецкий, один
полковник, один подполковник, майоров — четыре, капитанов — три и поручиков —
девять .
В Путивльском лагере они содержались
одни, так как, зарекомендовав себя активными врагами Советской власти,
подлежали изоляции от остальных военнопленных.
В
июне м[еся]це с.г. они были переведены в Грязовецкий лагерь вследствие того,
что в Путивльский лагерь прибыли арестованные из Прибалтики!
В Грязовецком лагере они содержатся
отдельно от остальных военнопленных, но дальнейшая изоляция их крайне
затруднена, т.к. там же размещены интернированные французы изолированно от
поляков. Начальник Управления НКВД СССР по делам
о военнопленных и интернированных
капитан государственной безопасности
П. Сопруненко. Більше ніяких документів не виявлено... У тому числі про евакуацію... До
Старобільського табору прибуло кілька ешелонів з Балтії 23 червня 1941
року. Однак, їх ущільнили та перенаправили на Урал. Хоча, є підозра про
розстріли кількох сотень арештантів, що потребує окремої перевірки... Окремо
згадаємо трагедію естонського ешелону №290. Вийшовши з Старобільська,
конвой не дорахувався 501 в`язня. Померли в дорозі... Зрозуміло,
потрібно створити державну комісію з розслідування трагедії таборів
НКВС, залучивши до її роботи представників Польщі, Литви, Латвії,
Естонії, Молдови, Румунії. Встановити документальну істину. Довести факт
позасудових розстрілів, знайти місця поховань. Спорудити меморіали. Та
хоча б повісити меморіальні таблички на стінах монастирів! А
взагалі, в Путивлі, Козельщині, Старобільську варто створити міжнародні
меморіальні центри з музеями, куди спрямувати туристичний потік... Про все це ми багаторазово писали Президенту України, в різні інстанції. На жаль, навіть не отримали формальної відписки... У
червні 1941 року, до таборів військовополонених з 6 країн направили
17710 чоловік. Після початку війни 22 червня 1941 року, евакуювали 6503.
Куди зникло 11207 громадян про покарання яких не було жодного рішення
суду? Ми
підозрюємо, що у цю статистику увійшли 4676 молдаван, 6000 прибалтів з
Козельщини та Путивля і певна частина литовців з Старобільська. Дуже
може бути, що всі ці люди були підло розстріляні через брак вагонів,
яких потребували діячі з партгоспактиву, промислові підприємства... Але,
знову таки, це потрібно ОФІЦІЙНО довести, що маленькому журналу не під
силу! Зрозумівши,
що очікувати на підтримку влади України марно, ми звернулися до
Посольств постраждалих країн. Вже відбулися зустрічі з Послами Литви та
Молдови, керівництвом Посольства Румунії. Ми у контакті з дипломатами
Польщі, Естонії, Латвії. Вони передали інформацію про розслідування
своїм Урядам, Президентам. Як ми зрозуміли, здійснюються дипломатичні
кроки для здобуття документальної інформації в закритих для нас архівах
Росії. Очікуємо результату... Нагадуємо,
що у перші місяці війни, лише у тюрмах УРСР, за офіційними матеріалами,
було розстріляно 8789 чоловік, при придушенні бунтів та спроб втечі -
226. Всього - 9015 українців! Це те, що вдалося довести документально!
Реальних цифр ми мабуть ніколи не дізнаємося... Наївно
розраховувати, що офіцери, держслужбовці, священники, митці та інші
"контрреволюційні та класово ворожі" елементи з Молдови, Румунії, країн
Балтії могли розраховувати на якусь гуманність та дострокове звільнення.
Дефіцит вагонів для евакуації теж варто враховувати. "Нет человека, нет
проблем!"... Чому
це все вдалося так довго приховувати? Тому, що Політбюро ЦК КПРС та КДБ
СРСР, у роки Перебудови, було категорично не вигідно відкривати ці
страшні факти! Гриміли Народні фронти, створювалися підгрунтя для
проголошення Незалежності у національних республіках. Докази масових
розстрілів національної еліти здетонували б потужний революційний вибух.
Саме тому КДБ розробив план відволікання суспільної уваги від репресій.
Сконцентрувалися лише на розстрілах поляків в Катині. Інші концтабори і
народи красиво замовчали. Так тривало аж до 2011 року. Та і нині бракує
достовірних юридичних доказів. Переважають версії.
-Потрібне
повноцінне міжнародне розслідування! - говорить директор Музею
совєтської окупації Роман Круцик, - І державна інституця, яка б прямо
опікувалася подібними пошуками. Будемо ставити питання... Сподіваємося
на результат! Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України"
|
