Катинь-2 не Биківня! А Козельщина, Путивль, Старобільськ!
Катинь-2 не Биківня! А Козельщина, Путивль, Старобільськ! У
Биківнянському лісі поховано десь 100-120 тисяч жертв комуністичних
репресій. Імена 14000 вдалося встановити. Всі інші залишаються
невідомими. Вже кілька років ряд громадських і напівдержавних
організацій Польщі, відомих радикальною націоналістичною риторикою,
гучно стверджують, що у Биківні розстріляно кілька тисяч польських
військовополонених, які потрапили у полон у 1939 році. Фактично, Биківню
проголосили Катинню-2. Чи так це насправді? Директор
Музею совєтської окупації, Голова КМО "Меморіал" Роман Круцик
категорично стверджує, що ця версія не витримує жодної критики! -Польські
військові утримувалися у спеціальних концтаборах для військовополонених
НКВС! - заявляє пан Роман, - Їх місця розташування відомі. До Києва, на
допит могли привозити лише невелику частину офіцерів, яких, можливо і
розстріляли в Биківні. Така доля могла спіткати і держслужбовців Польщі,
етнічних українців, у тому числі, з Західної України. Думаю, їх могло
бути кілька сотень. Саме їх могили іноді знаходять під час розкопок!
Наскільки мені відомо, польські дослідники втратили сліди десь 3500-4000
страчених військовополонених. Саме їх і намагаються "прописати" у
Биківні! Однак, після розслідування журналу "Музеї України", ми вкотре
переконалися - це не відповідає дійсності! Могили поляків слід шукати у
Козельщині і Путивлі! Мені, як безпосередньому свідку розкопок у
Биківні у 1989 році, відомо про існування поховань людей у польській
військовій формі. Я бачив їх на власні очі. На той момент кілька
десятків останків. Можливо ця цифра збільшилася в результаті подальших
ексгумацій. У 1989-91 роках, ми передавали особисті речі розстріляних
у Генеральне консульство Польщі у Києві. Разом з Наталкою Іванченко
відвідали Варшаву, де у Міністерстві справедливості офіційно передали
речові докази і дали свідчення про існування могил польських військових у
Биківні. Ми прекрасно пам`ятаємо, що співробітники Міністерства, які
розшукували поховання полоненних, на той момент фактично нічого не
знали про Биківню. Говорили виключно про Катинь! Вже згодом знайшлися поховання жертв з Старобільського табору для військовополонених, розстріляних під Харковом. Як ми розуміємо, повноцінне історичне розслідування страт офіцерів, у Польщі не проводиться вже добрий десяток років. Лише
так ми можемо трактувати розгублену реакцію Посольства Польщі у Києві,
спеціалізованих закладів, коли ми з Володимиром Бровком почали
публікувати матеріали по Путивльському і Козельщинському концтаборах
НКВД. Організувавши експедицію до Козельщини у Полтавську область,
ми зібрали свідчення старожилів, які згадали деталі про табір, польських
офіцерів, з небаченими у тих краях шкіряними валізами... Вирахували
ймовірне місце розстрілів - старе глинище цегляного заводу пана Ситника.
Провели розвідувальні розкопки - не знайшли нічого... Маємо
свідчення колишньої настоятельниці монастиря, викладені у книзі "Перлина
Козельщини" вчителем Г.Сердюком. Матушка згадувала, як прихожани
розповідали їй про нічні розстріли польських офіцерів, яких колонами
водили до глинища. Чули постріли. Звідти повертався лише конвой... В
колонах було до 200 осіб... Ось де Катинь-2 - селище Козельщина! Але, за ці роки, там не було жодного польського дипломата, дослідника, громадського діяча! А
саме у розпорядженні офіційної Варшави є найповніший масив документів
по Катинській трагедії. Перераховані всі табори, кількість бранців!
Підніміть документи по Козельщині і Путивлю - переконаєтеся! Ми з
В.Бровком вирахували ті страшні місця лише з матеріалів, опублікованих у
відкритих джерелах! Чим займаються офіційні польські історики, які
повинні вести наукові дослідження, а не піаром, дивною пропагандою,
зараз ще розпалюють міжнаціональну ворожнечу між польським і українським
народами? Навесні ми збираємося до Путивля. Переконані - зберемо свідчення на підтримку нашої версії і там. У
тих таборах перебувало 4676 заарештованих молдаван. Їх доля після 22
червня 1941 року невідома. Важко довести щось про 6000 громадян Литви,
Латвії, Естонії, які згідно дотичних документів були в Путивлі. Не все
зрозуміло з евакуацією литовців і естонців з Старобільська у 1941
році... Ми пропонуємо створити Державну комісію з розслідування
діяльності Путивльського, Козельщинського, Старобільського таборів НКВС
СРСР для військовополонених. Залучити до її роботи представників всіх
шести постраждалих країн. І нарешті встановити істину. Подібні дії варто здійснити і з розслідуванням фактів розстрілів громадян інших держав у Биківнянському лісі. Інакше всі оті політичні спекуляції, дешеві піар-кампанії не припиняться ніколи, погіршуючи міждержавні стосунки. Прийшов час, аби встановити істину! Хто заважає? Віктор Тригуб, редактор журналу "Музеї України", учасник розкопок у Биківні, керівник експедиції до Козельщинського табору НКВС СРСР
